– „Przyszedł tu któregoś dnia, myślałam, że już jej nie ma” – mówi siedemdziesięcioletnia Nina Aleksiejewna o swoim jedynym synu – „Dzwoniłam do niego tyle razy, prosiłam, żeby przyjechał, ale to wszystko na próżno! Ponieważ byłam chora, przez dwa lata nie mogłam wstać z łóżka, a teraz ledwo się podnoszę – tylko po to, żeby pójść do kuchni i łazienki… Syn Niny Aleksiejewny, 35-letni Serhij, był ulubieńcem rodziców w dzieciństwie. Rozpieszczali go jak tylko mogli. Kupowali mu wszystko, o co poprosił.
Pozwalali mu dosłownie na wszystko. Gdy tylko ojciec go trochę ukarał, chłopiec od razu biegł do matki. A wtedy Nina Aleksiejewna mówiła ojcu, że nie należy go karać – był małym chłopcem, mógł wszystko. Czas mijał i ten „maluch” stał się dorosły. Ale jego dziecięce kaprysy nie zniknęły. Zamiast rodziców, Siergiej szybko znalazł posłuszną żonę mysz. Niezbyt piękna, ale z łatwą osobowością – w sam raz dla niego.
Robiła dla niego wszystko – gotowała, prała, prasowała i obsługiwała go z najwyższą starannością, mimo że sama również pracowała na dwie zmiany w jadalni jako kucharka. Przeprowadził się do niej, ponieważ odziedziczyła mieszkanie po swojej babci, choć był to stary dom z boazerią na obrzeżach stolicy, ale wciąż należał do niej.
Так і жити став, спочатку працював колектором, а потім набридло — звільнився, і цілих три роки жив під опікою дружини. Потім правда знову на якісь підробітки раз у раз влаштовувався. Навіщо напружуватися — дружина і так на витрати дає потроху. Про батьків став забувати — мало того, що і не приїжджав, так навіть і не дзвонив зовсім. Мати подзвонить скаже:
«Сергію, приїжджай, батько хворіє». Але так і не приїхав син. Батька не стало … Сергій не те, що матері не допоміг організувати прощання, а взагалі не приїхав батька в останні путь провести, з відмовкою, мовляв прихворів. Так і мати його хворіти почала — роки своє беруть. Тільки він за останні роки, що мати хворіє всього один раз приїхав — грошей попросити собі на машину. Мати віддала останнє, що у неї було з заощаджень — собі залишила лише 20 тисяч на всяк випадок. Адже знає Сергій, що хворіє мама, що допомогти треба — або до себе забрати, або з нею сидіти купувати ліки, допомагати готувати. Але йому хоч би що!
Ніна Олексіївна терпіла-терпіла таке ставлення, потім плюнула на все це — зрозуміла, що не дочекається від сина допомоги. Дізналася років п’ять тому, що дочка сусідів — Оксана — закінчила інститут і на той момент працювала соцпрацівником. Тоді Ніна Олексіївна вирішила до неї звернутися: «Оксана, допоможи, мені потрібно, щоб ти раз в тиждень за продуктами для мене ходила, я тобі буду за це 2 тисячі на місяць давати».
Оксана і так все зрозуміла — батьки адже їй розповідали про відносини Ніни Олексіївни з сином. Стала просто без всяких грошей допомагати літній сусідці. І продуктів купить-принесе, приготує то супу, то картоплі відварити. Каші різні зробить. Ніні Олексіївні навіть готувати не доводиться. Все Оксана розумниця за неї приготує. В аптеку збігає якщо ліки які потрібні.
Коли з ногами у Тамари Павлівни стало зовсім погано Оксана допомагала виводити сусідку у двір — посидіти на лавочці, свіжим повітрям подихати. Тамара Павлівна тільки руками за голову хапалася і говорила: «Якби не ти, Оксанка, відійшла б я вже напевно». А Оксана тільки ніяковіла і говорила — » Так що ви Тамара Павлівна, мої батьки вас так давно знають, ще б я вам не допомагала ».
Так і тривало довгий час. Син про матір забув. Ніна Олексіївна і вирішила на Оксану заповіт на квартиру оформити. Хоча дівчина не хотіла приймати цей заповіт — просто не могла зрозуміти, за що, їй же самій хотілося допомагати Ніні Олексіївні; все одно літня сусідка наполягла на своєму.
Коли син дізнався про цей заповіті — він миттю матері зателефонував, вперше за чотири роки сам перший набрав, і в гніві почав претензії свої висловлювати. Мати послухала ці претензії і спокійно відповіла: «Синку, що заслужив, те й отримав …»
